Історія українського кіно: шлях від витоків до світового визнання

Український кінематограф має багату та складну історію, що відображає політичні та культурні трансформації країни.

Початки українського кіно

Кінематограф прийшов в Україну наприкінці XIX століття, коли світ лише починав відкривати для себе  нову форму мистецтва. У 1896 році в Одесі відбулися перші демонстрації кінофільмів, організовані французькими представниками братів Люм’єр. Саме ці покази, зокрема знамениті стрічки «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота» та «Вихід робітників із фабрики», справили велике враження на глядачів і стали першим поштовхом для розвитку кінематографа в Україні.

Чому Одеса?
Одеса того часу була великим портовим містом із розвиненою культурною інфраструктурою. Місто мало численні театри, концертні зали та кав’ярні, де збиралися інтелектуали й митці. Саме тому Одеса стала ідеальним місцем для перших кіносеансів, які швидко набули популярності серед місцевої еліти.

Формат кінопоказів на той час був дуже простим: короткі стрічки демонстрували на білому екрані за допомогою кінопроєктора, а музичний супровід створювався за допомогою піаніно або живого оркестру. Примітивність технології не заважала викликати захват у публіки, адже це був перший досвід «оживлення» зображення.

Перший український художній фільм — «Запорізька Січ» (1911)

Лише через 15 років після перших кінопоказів на території України з’явився перший національний художній фільм — «Запорізька Січ». Цей проєкт був знятий у 1911 році Данилом Сахненком, одним із піонерів українського кіно.

Про фільм:

• Жанр: Історична драма
• Сюжет: Стрічка базувалася на творах Миколи Гоголя, зокрема його повісті «Тарас Бульба». Фільм розповідав про життя та подвиги запорізьких козаків, їхній героїзм та боротьбу за свободу.
• Особливості: Зйомки проходили просто неба, у природних декораціях, з використанням костюмів козацької доби.

Цей фільм мав велике значення не лише як мистецький продукт, але й як крок до становлення українського національного кіно. Він показав, що кінематограф може бути засобом збереження історичної пам’яті та культурної ідентичності.

Розвиток у радянський період

Після встановлення радянської влади на території України у 1920-х роках кінематограф було повністю націоналізовано. Цей крок став частиною загальної політики централізації контролю над культурою та інформаційними ресурсами. Вся кіноіндустрія перейшла під контроль Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) — державної організації, створеної у 1922 році для управління кіновиробництвом, розподілу фільмів та цензури.

ВУФКУ: “українське голлівудське диво”

ВУФКУ стало унікальним явищем в історії українського кінематографа. Це була потужна організація, яка забезпечувала виробництво, поширення фільмів і навіть технічне забезпечення процесу.
Особливості діяльності ВУФКУ:

Центри виробництва: Одеська кіностудія, Ялтинська кінофабрика, а з 1928 року — Київська кінофабрика (майбутня Київська кіностудія імені Олександра Довженка).

Технічне оснащення: ВУФКУ було одним із найсучасніших кіновиробничих об’єднань у Європі свого часу.

Кількість фільмів: У період 1925-1930 років було знято понад 140 художніх і документальних фільмів, багато з яких увійшли до класики українського кіно.

Розквіт кіноавангарду: фільм «Земля» Олександра Довженка

Найвідомішим твором цього періоду став фільм «Земля» (1930) Олександра Довженка.
Чим особливий цей фільм:

• Тема: Фільм розповідає про колективізацію, конфлікт між селянами та новою радянською ідеологією.
• Художня мова: «Земля» поєднала в собі символізм, поетичний реалізм та експериментальні техніки зйомки.
• Міжнародне визнання: Стрічка була високо оцінена на Заході, зокрема у Франції, де Довженко став відомий як новатор у кіно.

Інші знакові фільми цього періоду:

«Арсенал» (1929) Олександра Довженка — драма про повстання робітників під час громадянської війни.

«Людина з кіноапаратом» (1929) Дзиги Вертова — експериментальний документальний фільм, який і сьогодні вважається шедевром кіномистецтва.

Репресії та цензура в епоху Сталіна

Із посиленням влади Йосипа Сталіна кіномистецтво потрапило під суворий ідеологічний контроль. Вільнодумство, експериментальні форми та національні мотиви сприймалися як небезпечні прояви «буржуазного націоналізму».

Як це відбувалося:

Цензура: Встановлення системи попереднього перегляду фільмів, що блокувала вихід «небажаних» картин.

Переписування сценаріїв: Фільми мусили відповідати ідеологічним настановам соцреалізму.

Арешти та репресії: У 1930-х роках були репресовані або змушені припинити творчість багато кінематографістів.

Приклад репресій:

• Лесь Курбас, видатний театральний режисер, який також працював у кіно, був розстріляний у 1937 році за звинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі».
• Олександр Довженко після фільму «Земля» був підданий жорсткій критиці та змушений знімати фільми, що відповідали партійним вимогам.

Вплив на розвиток українського кіно

Цензура та політичні репресії суттєво сповільнили розвиток національного кінематографа.
Наслідки:

Втрата творчої свободи: режисери були змушені створювати фільми про героїв праці, комуністичні досягнення та військову тематику.

Зникнення авангарду: експериментальні підходи до зйомок, характерні для 1920-х років, були витіснені соцреалізмом.

Перенесення центрів кіно: Багато українських митців були змушені працювати у Москві або припинити творчу діяльність.

Період незалежності та сучасний стан

Після здобуття незалежності в 1991 році український кінематограф опинився в надзвичайно складному становищі. Розпад Радянського Союзу призвів до краху централізованої системи фінансування кіноіндустрії, що довгий час була під повним контролем держави. Відсутність стабільного фінансування, скорочення державних замовлень та загальна економічна криза практично паралізували виробництво фільмів.

1990-ті роки: період занепаду

У перші роки незалежності українське кіно зіштовхнулося з такими викликами:

• Брак фінансування: Державні кіностудії фактично припинили виробництво.
• Відсутність технічної бази: Застаріле обладнання та нестача ресурсів для зйомок.
• Відтік талантів: Багато режисерів та акторів або припинили творчу діяльність, або виїхали за кордон у пошуках можливостей.
• Державна політика: Українська держава була зосереджена на політичних та економічних реформах, що відсунуло питання культури на другий план.

Важливі фільми 90-х років:

«Молитва за гетьмана Мазепу» (2002) Юрія Іллєнка — історичний фільм, який знімався протягом багатьох років і став спробою осмислення української історії крізь кінематографічну призму.

Відродження у 2000-х: нова хвиля

Із початком 2000-х років ситуація в українському кінематографі почала змінюватися. Основними причинами цього були:

Створення Державного агентства України з питань кіно (Держкіно) у 2011 році, яке почало активно підтримувати національне кіновиробництво.

Гранти та міжнародні фонди: Українські режисери почали залучати фінансування через європейські програми, такі як Eurimages, а також через копродукції.

Фестивалі та премії: Українське кіно почало з’являтися на міжнародних кінофестивалях, що стимулювало нову хвилю режисерів.

Перші успіхи нового українського кіно:

• «Мамай» (2003) Олеся Саніна — перший фільм незалежної України, номінований на «Оскар».
• «Поводир» (2014) Олеся Саніна — історична драма, що здобула популярність завдяки глибокій темі репресій проти кобзарів в СРСР.

Зірковий прорив: «П

лем’я» та «Донбас»

«Плем’я» (2014) Мирослава Слабошпицького стало справжнім проривом у світовому кінематографі.

• Особливість фільму: Це повністю німий фільм, знятий мовою жестів, без субтитрів.
• Тема: Історія про підлітків з інтернату для глухих, яка демонструє теми насильства, кохання та ізоляції.
• Нагороди: Три головні призи Каннського кінофестивалю у програмі «Тиждень критики», зокрема «Гран-прі» фестивалю.

«Донбас» (2018) Сергія Лозниці — фільм, який розповідає про події на окупованих територіях під час війни на сході України.

• Особливість: Побудований як серія новел, які демонструють хаос, пропаганду та абсурдність війни.
• Нагорода: Приз за найкращу режисуру в програмі «Особливий погляд» Каннського фестивалю.

Новітні тенденції: кіно після 2014 року

Після Революції Гідності та початку війни на сході України відродження українського кіно отримало новий імпульс. Війна, національна самоідентичність та переосмислення історії стали важливими темами для митців.

Популярні фільми нової хвилі:

«Атлантида» (2019) Валентина Васяновича — постапокаліптична драма про життя після завершення війни на Донбасі, отримала нагороду Венеційського кінофестивалю.

«Ціна правди» (2019) Агнешки Голланд — історична драма про журналіста Ґарета Джонса, який розповів світу про Голодомор в Україні.

«20 днів у Маріуполі» (2023) Мстислава Чернова — документальний фільм про облогу Маріуполя, відзначений премією BAFTA.

Український кінематограф пройшов складний шлях від кризи 90-х років до міжнародного визнання у 2010-2020-х. Фільми стали важливим інструментом культурної дипломатії, доносячи до світу правду про війну, історію та національну ідентичність. Попереду — нові виклики та можливості, але вже зараз українське кіно має свій унікальний голос у світі.