Академічна мобільність здобувачів-юристів Університету імені Пилипа Орлика
Вийшли друком тези доповідей закордонних науково-практичних конференцій в країнах Європейського Союзу та інших країнах Європи, де взяли участь викладачі і здобувачі вищої освіти Міжнародного класичного університету імені Пилипа Орлика.
Зокрема, доктор юридичних наук професор завідувач кафедри права Олександр Анатолійович Кириченко отримав опубліковані тези доповіді за результатами проведення закордонної конференції «Advances in Science, Technology, and Society» у м. Oxford, United Kingdom; «Global Trends in the Development of Information Technology and Science» у м. Stockholm, Sweden і «Modern aspects of the modernization of science: state, problems, development trends» у м. Острава (Чехія). В останній із конференцій прийняли також участь за наукового керівництва професора О.А. Кириченка та отримали публікацію своїх одноосібних тез доповідей здобувачі вищої освіти за другим (магістерським) рівнем за спеціальністю 081 Право М.О. Гаврилов і О.С. Чемьоркін та здобувачка вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем за спеціальністю 081 Право М.Є. Вакула.
Така активна участь у науковій сфері свідчить про усталені, високі результати міжнародної академічної мобільності юридичної викладацько-студентської спільноти Міжнародного класичного університету імені Пилипа, що підвищує і якість освітянської діяльності цього вищого навчального закладу.
У контексті набуття належної як базової, так й супутньої юридичної освіти особливої доктринальної актуальності набуває опубліковане англійською мовою в матеріалах вказаної закордонної конференції у м. Оксфорд, Великобританія, наступне інноваційне розуміння мегагенезису еволюції цивілізації власне людства із супутнім розвитком юриспруденції (правології, антиделіктології) та основ правової держави гуманізму : а) гіперепоха зародження і розвитку доприматного базису еволюції людської цивілізації, від близько 4 млрд. р.т. і до 100 млн. р.т., появи життя на планеті Земля і до виділення приматів із класу ссавців; б) макроепоха зародження і розвитку приматного базису еволюції людської цивілізації, від 100 млн. р.т. і до початку біля 20 млн. р.т. спільного еволюційного розвитку людини та антропоморфних мавп; в) епоха квазілюдської цивілізації, від біля 20 млн. р.т. і до появи біля 200 тис. р.т. homo sapiens, людини розумної – кроманьйонця; г) епоха паралюдської цивілізації із зародженням і розвитком юриспруденції як неписаних морально-релігійних звичаїв, від 200 тис. р.т. і до кінця 4 ст. до н.е. – ІІ-І ст. до н.е. появи перших держав : цивілізації шумерів на березі Євфрату в Месопотамії та ін. і неписаних морально-релігійних звичаїв; д) епоха доіндустріальної людської цивілізації із розвитком юриспруденції як писаних морально-релігійних канонів, від кінця 4 ст. до н.е. – ІІ-І ст. до н.е. і до винаходу у 1698 р. парової машини і появи раніше писаних морально-релігійних канонів : Вєтхій завєт, Коран, Палійський Канон та ін.; є) епоха індустріальної людської цивілізації із появою дещо раніше і розвитком світських правових актів та формуванням Правознавства та Правоохоронної діяльності в якості базисних спеціальностей юриспруденції, від 1698 р. і до 70-х років 20 ст., принципової можливості реалізувати власне людський рівень задоволення споживчих потреб кожним представником людського населення світу та появи значно раніше світських правових актів : Кодексу Хаммурапі, Дигестів Юстиніана та ін.; і початку формування спеціальностей юриспруденції – Правознавство та Правоохоронна діяльність; ж) епоха еголюдської цивілізації із завершенням формування Правознавства і Правоохоронної діяльності та їх реформуванням в Правологію (спеціаліст – праволог, діяльність – правологічна : правотворча, правозастосовча) та Антиделіктологію (спеціаліст – антиделіктолог, діяльність – антиделіктологічна) на основі інновацій наукової школи юриспруденції професора Аланкіра із розбудови правової держави гуманізму, від 70-х років 20 ст. і до остаточного припинення безконтрольного і фактичного суспільного керування тваринними і власне людськими інстинктами (індивідуальним егоїзмом, колективним егоїзмом у формі релігії і націоналізму); з) епоха де-факто людської цивілізації, від припинення суспільного керування вказаними власне людськими інстинктами і до появи у майбутньому будь-яких інших суто об’єктивних критеріїв такого генезису.
До опублікованого у матеріалах вказаної закордонної конференції у м. Оксфорд, Великобританія, інноваційного розуміння мегагенезису еволюції цивілізації власне людства із супутнім розвитком юриспруденції (правології, антиделіктології) та основ правової держави гуманізму, доцільно наголосити на тому, що широка коректна наукова дискусія можлива і вкрай необхідна лише з приводу назв, підстав і часових меж кожної із названих епох, а не самого факту появи, існування і закінчення існування таких чи аналогічних періодів часу : гіперепохи, макроепохи та епох мегагенезису еволюції людської цивілізації, коли поява інших варіантів такого мегагенезису за певних підстав можуть розглядатися лише як часткові етапи тієї чи іншої епохи мегагенезису еволюції людської цивілізації. На справді, не так вже й важливо, коли саме розпочалася і з чим власне безпосередньо пов’язується як виникнення чи закінчення, наприклад, гіперепохи зародження і розвитку доприматного базису еволюції власне людської цивілізації. Адже ж такого роду об’єктивні теорії (висновки), а не гіпотези виникають на основі вже наявного палеонтологічного фактажу, коли, як підкреслювалося в одному з фундаментальних досліджень проблем теорії еволюції, «палеонтологічний літопис не може вважатися повністю адекватним методом реконструкції минулого життя на планеті Земля, його некоректність зумовлюється : а) артефактами, що іноді створюються самими дослідниками; б) недостатньо точним визначенням віку викопних знахідок та довільністю інтерпретації, що зустрічається у деяких дослідженнях; в) особливостями самого еволюційного процесу, зокрема, в ізольованих популяціях еволюційні перетворення здійснюються надзвичайно швидко й тому не залишаються у вигляді викопних решток; г) неоднаковою швидкістю зберігання різних організмів, наприклад тих, що мають скелет, і без нього; д) різноманітністю умов довкілля : деякі з них краще сприяють збереженню решток, ніж інші, тощо» (див. Огінова І.О., Пахомов О.Є. Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі). Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2011. С. 28), І палеонтологічний, як й археологічний, літопис без всякого сумніву буде неминуче поповнюватися все новими і новими відкриттями та/чи уточненнями. Головне те, що не можна заперечити власне факт існування запропонованих періодів часу мегагенезису еволюції людської цивілізації, а конкретна назва, підстави та часові періоди зародження та закінчення тієї чи іншої гіперепохи, макроепохи чи епохи – це вже справа перспективної конкретизації з урахуванням, перш за все, майбутніх відповідних палеонтологічних та археологічних відкриттів та уточнень.